Вадим Рабінович

Вадим Зіновійович Рабінович народився у Харкові 4 серпня 1953 року в родині військовослужбовця та дільничного лікаря. Після звільнення з армії Зіновій Рабинович працював на місцевому інженерному заводі заступником директора. Рабіновичі жили доволі скромно, виховуючи чотирьох дітей: двох хлопців і двох дівчат.

Майбутній політик навчався у середній школі №45, після закінчення якої у 1970 році вступив до Харківського автодорожнього інституту. Здобути вищу освіту Рабіновичу не вдалося, адже у 1974 його відрахували з інституту з формулюванням "за аморальну поведінку". Як стверджує сам Рабінович, під час лекцій він "складав кросворд з політичним підтекстом".

За деякими даними, ще на другому курсі навчання, у 1972 році, 19-річного Рабіновича завербував КДБ. У справі він проходив під псевдонімом "Жолудь". Інші джерела вказують, що його завербували під час увʼязнення (). Сам Рабінович цього факту не заперечує, однак запевняє, що лише "симулював інформаторство". Також він стверджував, що згодом його "відпустили", давши підписати документ "про припинення співпраці". Фактичних доказів існування подібних документів немає.

В період з 1975-го по 1977-й роки Рабінович проходив військову службу. Частина ППО, в якій він служив, була розташована неподалік від Харкова. Після демобілізації повернувся до рідного міста і певний час працював майстром будівельного управління.

В часи незалежності Вадим Рабінович ініціював заснування у Києві Соломонового університету і став його почесним доктором філософії.

Вперше Рабіновича заарештували 20 січня 1980 року. Його звинуватили у розкраданні державного майна — за крадіжку кількох рулонів шпалер. Втім, після 9 місяців слідства і перебування в КПЗ він був звільнений. Це відбулося нібито завдяки особистому втручанню генерального прокурора СРСР.

Наприкінці 1980 року Рабінович керував підпільними цехами, які виготовляли дефіцитні на той час кришталевий посуд і деревʼяні двері. Цехи приносили величезні прибутки, хоча їхня діяльність знаходилася поза законом. На початку 1982 року Рабіновича заарештували вдруге, звинувативши за ч. 1 ст. 86 КК УРСР (Розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах). Понад рік Рабінович, за його ж словами, симулював божевілля, однак зрештою 10 лютого 1984 року Харківський облсуд засудив його до 14 років позбавлення волі. Також суд постановив конфіскувати майно засудженого.

Багаторічне увʼязнення Рабінович відбував у виправно-трудовому таборі суворого режиму неподалік від Харкова. За твердженням самого Рабіновича, під час "відсидки" він налаштував виробництво, отримуючи замовлення від харківських підприємств. Також він зблизився з групою вʼязнів, з якими після дострокового звільнення започаткував бізнес. Рабінович вийшов на волю чи то у середині 1990 року, чи то в липні 1991 року. Дані різняться.

Єврейська громадськість Ізраїлю та Заходу виступала на захист Рабіновича, що надало його фігурі додаткове значення. За даними деяких ЗМІ, у 1994 році він разом зі своєю сімʼєю (дружиною та двома дітьми) був репатрійований до Ізраїлю, де автоматично отримав громадянство цієї країни. При оформленні документів взяв імʼя Давид. 

У 1997 році Вадим Рабинович став президентом Всеукраїнського єврейського конгресу (ВЄК). В червні 1999 року Служба безпеки України заборонила йому вʼїзд до країни строком на пʼять років. За офіційною версією, рішення було ухвалено "у звʼязку із відомостями про причетність громадянина Ізраїлю Рабиновича до діяльності, що завдає значних збитків українській економіці".

Через два місяці Рабінович знов опинився в Україні на "запрошення" СБУ для "відповідей на запитання". 29 вересня 1999 року у спецслужбі підтвердили, що Рабіновичу "поки дозволено знаходитися в Україні".

Наразі достеменно невідомо, чи має Рабінович ізраїльський паспорт. Це питання періодично порушується у ЗМІ, адже подвійне громадянство заборонено в Україні.

У червні 2018 року Соломʼянський райсуд Києва дозволив Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі вилучити документи, які підтвердять наявність громадянства Ізраїлю у нардепа Вадима Рабиновича. Про доступ клопотав прокурор САП на підставі того, що НАБУ розслідує кримінальне провадження щодо Рабиновича по ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) і ч. 3 ст. 368-2 (незаконне збагачення) КК України. Прокурори хотіли дізнатися, чи є громадянин України Вадим Рабинович і громадянин Ізраїлю Давид Рабинович однією особою.

Майже одразу після звільнення Рабінович створив фірму "Пінта". Згодом починає займатися експортом і торгівлею металом. З осені 1993 року він стає українським представником австрійської фірми "Нордекс", яка за сприянням першого президента Леонід Кравчука постачає до України російську нафту. Через те, що у США президента "Нордекса", Григорія Лучанського, вважали головою "російської мафії", Рабіновичу у 1995 році забороняють вʼїзд до Сполучених Штатів.

Остаточно порвати відносини з "Нордексом" Рабіновичу вдається лише на початку 1996 року, коли він заснував у Женеві (Швейцарія) компанію "Остекс АГ" і викупив усі її акції. У тому ж році у Женеві зʼявилася компанія RICO ("Рабінович і компанія"), яку згодом перейменували у RC-Group (або RC-Capital-Group).

У 1995 році Рабінович заявив, що став одним із засновників телекомпанії "Студія 1+1", яка на той час отримала ліцензію на мовлення на другому загальнонаціональному каналі українського телебачення. Втім, нинішні власники телекомпанії стверджують, що бізнесмен ніколи не входив до складу засновників, а лише володів компанією "Пріоритет", якій належали ексклюзивні права на рекламу на телеканалі.

У жовтні 1998 року стався публічний розрив зі "Студією 1+1". Рабінович звинуватив керівників компанії — Бориса Фуксмана та Олександра Роднянського — у фінансових зловживаннях. Ті ж стверджували, що хотіли позбутися "мафіозного впливу" опонента.

У тому ж 1998 році Рабінович запустив видавничий будинок "CN — Столичные новости", якому належала низка друкованих видань. У 2000 році CN став частиною холдингу Media International Group (MIG). До його складу також увійшли газета "МИГновости" в Україні і "MIGnews" в Ізраїлі, радіостанція "Народная волна", газета "Столичка", діловий тижневик "DN-деловая неделя" — в Україні, "Московские новости" (з 2005) — в Росії тощо. Також холдингу належать декілька інтернет-сайтів: Mignews.com, Mignews.com.ua, NRS.com, DN.kiev.ua та інш.

Влітку 2007-го Рабінович купив у Київської міської державної адміністрації (КМДА) футбольний клуб "Арсенал". Після двох посередніх сезонів в січні 2009 року бізнесмен продав клуб столичному меру Леоніду Черновецькому. Найбільшим досягненням ФК "Арсенал" у чемпіонаті України стало пʼяте місце у сезонах 2002/03 та 2011/12.

У 2008 році Вадим Рабінович придбав телеканал NewsOne, який згодом стане одним з трьох "телеканалів Медведчука", а з 2013 року керує діяльністю медійної групи News Network.

З відкритих джерел відомо, що медіаактиви Рабіновича, починаючи з 2003 року, були втягнуті у судові процеси проти Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП) та її видань. Усі суди, які тривали понад трьох років, закінчилися на користь МАУП.

4 березня 2013 року приблизно о 16:00 на вулиці Мечникова в Києві (неподалік станції метро "Кловська") на Вадима Рабиновича було скоєно замах. Невідомий чоловік кинув в авто бізнесмена вибуховий пристрій. Внаслідок вибуху ніхто не постраждав. Наступного дня столична міліція відкрила кримінальне провадження за статтею "Хуліганство". Сам Рабінович заявив, що перед замахом йому надходили погрози від "регіонала" Андрія Деркача.

Сам Деркач не лише категорично заперечив свою причетність до інциденту, але й поставив під сумнів факт замаху.

Примітно, що також Рабінович звинувачував в організації замаху на нього своїх майбутніх колег по фракції "Опозиційна платформа — За життя". Так, у жовтні 2017 року, бувши депутатом Верховної Ради VIII скликання від "Опозиційного блоку", він заявив, що нардепи Сергій Льовочкін та Юрій Бойко організували на нього замах і влаштували підпал його будинку.

За його словами, біля будівлі телеканалу "112 Україна" група молодих людей "намагалася вчинити замах" на нього. "17 жовтня на мітингу партії "За життя" перед Національним банком пʼятеро з них були затримані правоохоронцями, у них були камені, ножі, яйця, вогнепальна зброя. Вони вже дають свідчення, які мене шокували", — заявив Рабінович.

Також він стверджував, що через два тижні невідомі підпалили його будинок, а на Майдані в Києві зʼявилися графіті з ним, які нібито мали на меті зіштовхнути його з націоналістами.

Особливої реакції Льовочкіна і Бойка на ці звинувачення не було. Втім, згодом їх було виключено зі складу фракції "Опозиційна платформа". У Раді IX скликання Льовочкін і Бойко, як і Рабінович, є нардепами "Опозиційної платформи — За життя".

У 2014 році Вадим Рабінович, який до цього часу займався політикою лише на рівні фінансування певних політичних проєктів, вирішив балотуватися на пост президента України як самовисуванець. За результатами підрахунку він набрав 2,5% голосів виборців.

У тому ж році взяв участь у дострокових парламентських виборах до Верховної Ради. Під номером 4 увійшов до списку партії "Опозиційний блок". У парламенті очолив підкомітет з питань прав людини комітету ВР з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин.

Протягом скликання став автором або співавтором понад 70 проєктів закону й постанов. За даними аналітиків, за час перебування у парламенті Рабінович виконав усього лише 21% своїх обіцянок.

Паралельно з роботою у Раді на телеканалі "112 Україна" вів авторську програму "Хто кому Рабінович". Останній випуск вийшов 26 травня 2019 року.

У липні 2016 року Рабинович розриває відносини з партією "Опозиційний блок", до якої здебільшого входили колишні члени Партії регіонів, і створює з іншим "вихідцем" з "Опоблоку" партію "За життя". Разом з тим, на відміну від Мураєва, зі складу фракції "Опозиційного блоку" Рабінович не вийшов. 15 листопада 2018 року нардеп заявив, що партія "Опозиційна платформа — За життя" братиме участь у наступних парламентських виборах ().

На той час шляхи Рабіновича і Мураєва вже розійшлися. 21 вересня 2018 року позафракційний Мураєв вийшов з партії "За життя", анонсувавши створення власної політсили "Наші".

До Верховної Ради IX скликання Рабінович пройшов від партії "Опозиційна платформа — За життя" (№2 у партійному списку). Співголова фракції ОПЗЖ. Очолює підкомітет з питань міграційної політики та громадянства Комітету ВР з питань прав людини.

Станом на кінець квітня 2021 року Рабінович став автором або співавтором майже 70 проєктів законів і постанов. Водночас нардеп стабільно входить до списку найголовніших прогульників парламенту. Також Рабінович, за даними Комітету виборців України, є одним з антилідерів за кількістю голосувань у сесійній залі.

У Верховній Раді IX скликання Вадим Рабінович почав скандалити ще до початку її роботи. 14 серпня 2019 року під час засідання погоджувальної групи нардеп відмовився виступати українською мовою. Він також зажадав, щоб йому надали перекладача. Майбутній спікер Дмитро Разумков, після зауваження нардепа Ірини Геращенко, наголосив, що робочою мовою у парламенті буде лише державна.

Орієнтуючись на проросійський електорат, Рабінович доволі часто повторює тези російської пропаганди про "штучний конфлікт" між Україною і Росією. Також для нього є звичайною справою відвідування країни-агресора. Так, наприклад, у лютому 2020 року він похизувався візитом до Москви.

У серпні 2020 року Рабінович став одним з ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо відповідності Основному закону низки положень антикорупційного законодавства. 28 жовтня Суд оприлюднив скандальне рішення, згідно з яким була скасована відповідальність за недостовірне декларування, а також саме електронне декларування.

Також Рабіновича вважають організатором мітингів під будівлею Національного банку взимку 2016-17 років, до яких активно залучалися декласовані елементи.

Вадим Рабінович доволі емоційно відреагував на закриття трьох "каналів Медведчука". 3 лютого під час виступу з трибуни Верховної Ради він розкритикував президента Володимира Зеленського, пригрозивши тому імпічментом. Також він звинуватив главу держави у фашизмі. Наприкінці "полумʼяної промови" нардеп перейшов на російську мову і навіть почав співати.

Цей виступ Рабіновича, до речі, миттю став мемом.

На своїй сторінці у Facebook Рабінович також часто публікує провокативні пости. Так, 1 березня представник ОПЗЖ оприлюднив "карту" України без анексованого Росією Криму. Також на "карті" були розміщені абревіатури невизнаних "ЛНР" і "ДНР".

За два тижні в Офісі прокурора повідомили, що стосовно Рабіновича відкрито кримінальне провадження по статті "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, вчинене особою, яка є представником влади".

Згідно із декларацією, за 2020 рік Вадим Рабінович заробив 430,8 тис. грн (на 38,1 тис. більше, ніж у 2019 році), а також отримав 76 млн 750 тис. грн від відчуження цінних паперів і корпоративних прав. Ще одна "стаття" доходу — 3,6 млн грн відсотків.

Готівкою нардеп зберігав 18 тис. доларів і 5 тис. євро. На банківських рахунках у нього було 78,7 тис. грн, 4,7 тис. євро і 371,1 тис. доларів.

Також представник ОПЗЖ вказав два ордени: Андрія Первозванного від Української православної церкви Київського патріархату і Миколи Чудотворця – "За примноження добра на землі" від УПЦ МП. Крім того, у власності Рабіновича два витвори мистецтва і годинник Blancpain. Пересувається він на Lexus 2011 випуску.

Сам Рабінович нерухомістю не володіє, однак його сімʼя – син і дружина – є власниками трьох житлових будинків і трьох земельних ділянок (у Києві та області), садового будинку, а також квартири у столиці площею 53 кв. м.

У власності сина і дружини — три автівки і два водних засоби. Разом з тим дохід у членів сімʼї нардепа невеликий: 52,2 тис. грн зарплати і 506 грн відсотків. Готівкою вони зберігали 5 тис. доларів (на 45 тис. менше, ніж у 2019 році). На банківських рахунках сімʼї за рік коштів також поменшало: 34,5 тис. грн (на 334,7 тис. менше), 6,1 тис. доларів (на 4,6 тис. менше) і 4 тис. євро (на 112 євро менше).

В декларації також вказано, що Рабіновичі позичили третім особам 13 млн 62,5 тис. грн.

Зауважимо, станом на кінець квітня 1999 року ЗМІ оцінювали статки Рабіновича в $1 млрд.

Вадим Рабінович недуже розповідає про своє особисте життям. Відомо, що його першою дружиною була Марина Ландберг, з якого він свого часу виїхав до Ізраїлю. Нинішня дружина нардепа — Ірина Ігорівна Рабінович.

Політик має трьох дітей: Олега (1973 р.н.), Катерину (1994 р.н.), Якова (2008 р.н.).

У листопаді 2020 року Рабінович повідомив, що захворів на коронавірус.