Сергій Льовочкін
Ранні роки та освіта
Сергій Володимирович Льовочкін народився у 1972 році в Києві. Його батько все життя працював у пенітенціарній системі. У 2001-2005 роках він очолював Державний департамент з питань виконання покарань України, а у 2002 році йому було присвоєно звання генерал-полковника.
Закінчивши у 1989 році школу, Льовочкін вступив до Київського інституту народного господарства (після 1992 року — Київський державний економічний університет). У 1993 році отримав диплом економіста за спеціальністю "Бухгалтерський облік, контроль та аналіз господарської діяльності".
Після цього був аспірантом на кафедрі фінансів КДЕУ. У 1997 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Державний борг США".
Докторську дисертацію Льовочкін захистив у 2004 році на тему "Макрофінансова стабілізація в Україні в контексті економічного зростання".
Політична кар'єра
У 1996 році Льовочкін став радником Віктора Януковича, який на той момент очолював державну адміністрацію Донецької області, і залишався на цій посаді до 1999 року.
У 1998 році Льовочкін став державним службовцем. Цього ж року він намагався потрапити до Верховної Ради по виборчому округу на Донеччині, але вибори програв, посівши друге місце.
У 1999-2000 роках Льовочкін був науковим консультантом президента України Леоніда Кучми.
На роботу мене брав Володимир Литвин. Він тоді очолював патронатну службу Леоніда Кучми. Литвину мене рекомендували дві особи – Віктор Янукович та Георгій Чернявський (керівник служби протоколу Кучми).
У 2000 році Льовочкін став секретарем Консультативної ради з питань іноземних інвестицій при президенті України, а потім — референтом президента Кучми. У 2001 році змінив посаду референта на помічника президента, а у 2002 році став першим помічником Кучми і залишався на цій посаді до січня 2005 року, коли після Помаранчевої революції президентом став Віктор Ющенко.
У 2005-2006 роках Льовочкін був радником голови Верховної Ради Володимира Литвина. Льовочкін був членом "Народної партії" Литвина і у 2006 році намагався пройти до Верховної Ради за списком "Народного блоку Литвина" (№13 у списку), але прохідний бар'єр вони подолати не змогли.
У 2006 році Янукович очолив уряд і Льовочкін став керівником Служби прем'єр-міністра України. Пізніше цього ж року Служба була реорганізована в Апарат глави уряду і Льовочкін очолював його до листопада 2007 року, коли уряд склав повноваження у зв'язку з обранням нового скликання Верховної Ради.
У 2007 році Льовочкін увійшов до Партії регіонів та її політради. На парламентських виборах 2007 року його обрали до Верховної Ради від Партії регіонів (№46 у партійному списку). У Верховній Раді VI скликання був заступником голови фракції Партії регіонів, входив до складу парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
У квітні 2008 став заступником голови Партії регіонів.
Під час президентських виборів у 2010 році Льовочкін був одним із керівників передвиборчого штабу Віктора Януковича. Після перемоги Януковича Льовочкін очолив Адміністрацію президента України.
Після жорсткого розгону спецпідрозділом "Беркут" студентів на Майдані Незалежності у ніч на 30 листопада 2013 року, що стало поштовхом для Євромайдану, Льовочкін подав у відставку. Янукович її не прийняв і Льовочкін залишався на цій посаді практично до завершення Революції Гідності.
Я справді звернувся з проханням про відставку, вона була відхилена. Сьогодні моє основне завдання — працювати над врегулюванням ситуації мирним шляхом та подоланням кризи, інше — безвідповідально.
17 січня 2014 року Янукович звільнив Льовочкіна з посади голови АПУ та призначив його радником президента України. З цієї посади його звільнили після втечі Януковича, 24 лютого 2014 року.
У вересні 2014 року Льовочкін заснував власний фонд "Нова Україна", створений для фінансування проєктів недержавних інститутів та аналітичних центрів. Також він створив власну "Партію розвитку України", яка згодом влилася до "Опозиційного блоку".
На виборах до Верховної Ради у 2014 році Льовочкін став народним депутатом за списками Опоблоку (№12 у списку), але у листопаді 2018 року його виключили із фракції. Це сталося після того, як Сергій Льовочкін та Юрій Бойко підписали угоду про співпрацю з партією "За життя" (до якої незадовго до цього увійшов кум Путіна Віктор Медведчук) на президентських та парламентських виборах. В обмін лідер "За життя" Вадим Рабинович підтримав Бойка на виборах президента у 2019 році. Проте партія "Оппоблок" розцінила це як зраду і виключила Льовочкіна та Бойка з партії.
Бойка та Льовочкін виключені з фракції з формулюванням "за зраду інтересів виборців".
У 2019 році Льовочкін пройшов до Верховної Ради за списками партії ОПЗЖ (№5 у списку). Входить до складу парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
Бізнес
Після завершення навчання в інституті Льовочкін у 1993-1998 роках займався бізнесом. Згідно з офіційною біографією, він "займав різні керівні посади", а також заснував низку комерційних структур. У 1996 році став заступником голови АКБ "Банкірський дім" (колишня назва — Банк "Аскольд").
Також Льовочкіна називали одним із засновників донецького ЗАТ "Візаві", яке в свою чергу є одним з основних засновників "Індустріального Союзу Донбасу".
Я займався банківським, фондовим бізнесом. Досить успішно.
Згодом Льовочкін обіймав державні та політичні посади, проте 1 лютого 2013 року придбав 20% акцій медіагрупи "Інтер". При цьому заявлена вартість Inter Media Group Limited становила близько 2,5 мільярда доларів.
Появу у Льовочкіна капіталів пов'язують з тим, що у 2005-2006 роках у нього склалися близькі стосунки олігархом Дмитром Фірташем, який нині втік з України, та мультимільйонером Валерієм Хорошковським, які також володіють "Інтером".
За даними ЗМІ, Льовочкін був причетний до компанії RosUkrEnergo, власниками якої разом із російською групою "Газпромбанк" (а згодом і "Газпромом") були Дмитро Фірташ та Іван Фурсін. Фірма монополізувала постачання російського газу на український ринок, а також виступала посередником при його постачанні до Європи, отримуючи надприбутки.
Через цю нерухомість (Льовочкіна у Франції) ми виходимо на нові горизонти корупції. Це причетність Льовочкіна до компанії RosUkrEnergo… А друге – це причетність Льовочкіна та Фірташа до угоди з приватизацією "Укртелекому" у 2010 році.
А загалом питаннями бізнесу в сім'ї Льовочкіна займається його сестра Юлія. Спільно вони володіють майже 95% акцій енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго". Також, згідно з даними електронної декларації Льовочкіна, йому належать сім компаній на Кіпрі та Сейшелах. Через одну з них він володіє частиною "Інтера". Юлія Льовочкіна — бенефіціар 52 компаній, серед яких банк "Кліринговий дім", інвесткомпанії та інвестфонди, а також будівельно-транспортний бізнес. Крім того, вона контролює частину холдингу Фірташа Ostchem, до якого входять заводи "Черкаський Азот", "Рівнеазот" та "Сєвєродонецький Азот".
Скандали
Під час виборів президента у 2004 році Льовочкіна звинувачували в причетності до так званого "транзитного" сервера, який використовувався для фальсифікацій. Як доказ колишній віце-прем'єр-міністр Олег Рибачук оприлюднив фрагменти аудіозаписів, на яких голос схожий на голос Льовочкіна веде розмови про сервер нібито з головою правління "Укртелекому" Георгієм Дзеконом. Сам Льовочкін заперечував свою причетність до фальшування виборів.
У липні 2009 року у Льовочкіна стався конфлікт із "регіоналом" Нестором Шуфричем. Шуфрич у кінотеатрі "Зоряний", де регулярно відбувалися з'їзди Партії регіонів, вдарив Льовочкіна в обличчя. Після цього їх розняли інші "регіонали", які знаходили поруч. За даними ЗМІ, конфлікт стався через те, що Шуфрич вважав, що Льовочкін "підставив" його перед прем'єр-міністром Януковичем. Льовочкін нібито не попередив Шуфрича про робочу поїздку Януковича до Криму, і той був незадоволений тим, що Шуфрич не супроводжував його на своєму виборчому окрузі у Керчі.
У грудні 2014 року Янукович заявив, що підозрює Льовочкіна в організації розгону студентів у ніч на 30 листопада 2013 року, що стало початком Революції гідності.
На мій погляд, це була добре організована провокація, щоб перевести мирні акції протесту в радикальне русло. У мене немає прямих доказів того, що за провокацією 30 листопада стоїть Льовочкін. Однак такі підозри мають під собою досить вагомі підстави.
Аналогічні заяви робив згодом і ексглава МВС Віталій Захарченко. Проте у 2017 році начальник департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Сергій Горбатюк заявив, що ГПУ не знайшла доказів причетності Льовочкіна до розгону Майдану в ніч проти 30 листопада 2013 року.
У вересні 2017 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура порушила кримінальне провадження за фактом можливого незаконного збагачення Льовочкіна.
Згодом у МВС зазначили, що Льовочкін у своїй декларації вказав, що є власником акцій компанії Oskaro investments limited у загальній кількості 20000 акцій номінальною вартістю 130 480 грн, тобто на загальну суму 2 млрд 609 млн 600 тис. грн, що становить понад 100 млн доларів і багаторазово перевищує його доходи.
З 2010 по 2014 рік Льовочкін С.В. обіймав посаду голови Адміністрації президента України за часів Януковича В.Ф., а з 2014 року до сьогодні Льовочкін С.В. є народним депутатом України та також не займається будь-якою підприємницькою діяльністю. Офіційні доходи Льовочкіна С.В., як державного службовця, у період з 2014 до 2016 року становлять 334 046,82 грн. Тобто, наразі Льовочкін… має у власності акції компанії на суму, яка більш ніж у сім тисяч разів перевищує його офіційно задекларовані доходи за останні три роки.
9 травня 2018 року активісти "Нацкорпусу" блокували будівлю телеканалу "Інтер". Це було зроблено через скандальний концерт, що готувався на телеканалі, під час якого ведучі заявили про перейменування вулиць в Україні "іменами фашистських злочинців", що викликало хвилю гніву в соцмережах. Концерт вийшов в ефір без змін, після чого активісти Нацдружин влаштували акцію протесту біля будинку Сергія Льовочкіна, якого назвали головним замовником провокаційного концерту. Під час акції відбулися сутички із силовиками під час яких постраждали кілька людей, зокрема правоохоронці та журналіст.
У березні 2021 року Національне антикорупційне бюро розпочало перевірку Сергія та Юлії Льовочкіних у рамках розслідування провадження про розкрадання бюджетних коштів на реалізацію проекту "Олімпійська надія" експрезидента Віктора Януковича. У пресслужбі Льовочкіна у відповідь заявили, що інформація про їхню причетність до використання бюджетних коштів "не відповідає дійсності і є брехнею".
Рродина
Льовочкін був одружений з художницею та дизайнеркою Зінаїдою Ліхачовою. У них троє дітей: донька Олена та сини Олексій та Володимир. У 2018 пара розлучилася, однак у пресі постійно курсують чутки про те, що Льовочкін та Лихачова продовжують стосунки. Куми Льовочкіна — експрезидент Віктор Янукович, другий президент України Леонід Кучма та народний депутат Верховної Ради V та VI скликань Едуард Прутнік.
Сестра Льовочкіна Юлія була народним депутатом Верховної Ради VI-IX скликань – від Партії регіонів, Оппоблоку та ОПЗЖ.
Доходи
У 2014 році Льовочкін потрапив до списку найбагатших бізнесменів України за версією журналу "Фокус". Його частку в медіа-холдингу UA Inter Media Group оцінили у $150 млн. А за версією журналу "Новий час" його капітали становили $258 млн.
У 2021 році "Фокус" оцінив спільний капітал Сергія та його сестри Юлії у $190 млн.
Згідно з офіційною електронною декларацією, оприлюдненою у 2021 році, за 2020 рік Льовочкін отримав 356 тисяч гривень зарплати та 15 мільйонів гривень дивідендів.
На рахунках у банках у нього лежить 76 гривень, 496 доларів США та 199 тис. євро. Водночас готівкою він зберігає 650 тис. грн, 40 тис. доларів та 200 тис. євро.
У Льовочкіна є квартира у Києві площею 178,5 кв.м. При цьому він користується житловим будинком у Козині Обухівського району Київської області площею 862 кв.м., апартаментами у Греції (332,65 кв.м.) та житловим будинком у Франції (1055,95 кв.м.), які зареєстровані на сестру Юлію Льовочкіну.
У Льовочкіна є автомобіль BMW G12 730 Ld та мотоцикл Boom Low Rider. Ще один автомобіль Maybach S650 він орендує у футбольного клубу "Динамо".
Також до декларації Льовочкіна внесено картини, кілька золотих годинників, мисливську рушницю та два пістолети.
Льовочкін у соцмережах
Персональний сайт Льовочкіна
Сторінка Льовочкіна у Facebook
Twitter Льовочкіна