Сергій Іванов

Не можу сказати, що мене вабила ця робота. До четвертого курсу юрфаку — коли в переліку предметів, що вивчаються, з'явився "Прокурорський нагляд" — я взагалі слабо уявляв, чим займається ця установа і чому всі так бояться людей у синій формі. Але на початку п'ятого курсу, після багатоденного конклаву з батьками, які активно натякали, що рок-музика і КВН це не робота, я здався і відніс документи до відділу кадрів прокуратури Луганської області. Незабаром запросили на співбесіду, і вже через кілька днів я став володарем червоної скоринки з тисненим золотом написом "Прокуратура України". Посада називалася "слідчий-стажист".

Я впевнений, що моє звільнення пов'язане з тим, що в своїх публікаціях (в блозі) я говорю про людей, які фактично керують Луганською областю. Це Єфремов і вся його комсомольська вертикаль, яка наскрізь прогнила, яка не приймає будь-яке інакомислення і насаджує в регіоні культ Партії Регіонів і культ особи Януковича. Адже навіть на новорічному застіллі в Головному управлінні всіх змусили піднести тост за президента до дна. Природно, я демонстративно поставив келих і не став цього робити.

Я просто не вірю в телебачення і мене не влаштовує чисто механічний спосіб роботи на ТБ. Тому що не можеш просто висловитися. Якщо ти висловишся, а я люблю висловлюватися досить куртуазно, у тебе виникають проблеми з піаром, з керівництвом каналу і так далі.

В партію мене запросив особисто Єгор Соболєв. Я як раз приїхав з Дніпропетровська та оглядався. З Єгором ми були поверхово знайомі з якогось ефіру. Все, що я знав про нього — це те, що він колись працював телеведучим на 5-му каналі та злив мене трохи менше за Скрипіна. Єгор запропонував мені взяти участь в політичному проєкті під назвою "Воля", і я, деякий час поміркувавши та зваживши ризики, погодився, тому що слова Єгора про цілі партії здалися мені переконливими. Пізніше я познайомився з Вікою Сюмар, Юрою Дерев'янко, Сергієм Тараном, Олею Галабалой, Ірою Суслової та іншими партійцями. Нікого з них до цього я не знав.

Юра співтовариші технічно віджали "Волю", ввівши в раду партії Суслову і Юриного юриста Бонюка. Завіса. Зрозуміло, з партії я йду. Йду хоча б тому, що зрозумів, наскільки всі ці чвари для мене нецікаві і стомлюючі. Ну ось правда. Не хочу перетворюватися в "джанкі". Дякую всім.

Ніколи не вірте людям, які, відпрацювавши хоча б пару років на державній службі, кажуть, що їхня совість чиста і непорочна, немов антисептична серветка. Вони брешуть, і це правило не знає винятків. Тут немає і не було святих. Я розумію, що єдино можлива реформа прокуратури полягає в її повному знищенні та створенні нової.

Не бачу сенсу. По-перше, проти цього була моя сім'я. По-друге, мене не влаштовує матеріальне забезпечення народних депутатів. Я не можу собі це дозволити. Мені вже 43 роки, а у мене до цього часу немає власного житла. Тобто воно є, але воно було заарештовано орками в Луганську. Я розумію, що це проблема багатьох, але мене це не влаштовує. До речі, у 2014 році я так само сказав, коли мені пропонували йти на вибори, що я не можу собі дозволити держслужбу і депутатство. Тоді звали й в СБУ працювати. Різні були пропозиції.

Лікувати її (депресію), за старою донбаської традиції, я вирішив важким алкоголем в поєднанні з седативними препаратами й транквілізаторами. Пили ми багато і часто, ніби випробуючи себе на міцність. Якби мене попросили коротко схарактеризувати той період, я б зробив це за допомогою всього трьох слів: відраза, депресія, похмілля.

Гроші й тільки гроші цікавили донецьких "варягів", і якщо ти був готовий платити, то тобі дозволялося все що завгодно. Я до такої відвертої комерціалізації виявився не готовий. І на початку 2008-го, ледь не здохнувши від овердоза алкоголем і психотропами, переживши серію розкотистих скандалів з гламурним прокурором і дивом не наклавши на себе руки, прийняв рішення піти.

Припустимо, Іванов працює з нами, чому він не може цього робити? Якщо ви провели контент-аналіз і з'ясували, що Іванов працює з нами, в чому тоді питання? Ну, працює.

Як можна бути частиною пулу, якого немає? Перспективи офіційної співпраці в інформаційній сфері з Офісом президента я розгляну після офіційного надходження пропозиції.

Моя сім'я ніколи не була багатою і навіть просто заможної. Інакше я не думаю, що ми відчули б на собі це переселенство і всі його проблеми. Мої батьки живуть у звичайній двокімнатній квартирі в спальному районі Києва.