Олена Лукаш

Олена Леонідівна Лукаш народилася 12 листопада 1976 року в місті Рибниця, Молдавська РСР. Наразі місто розташоване на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). Наступного року разом з батьками переїхала до Сєвєродонецька (Луганська область), де прожила до 1995 року. Навчалася у місцевій школі №4.

У 1995 році Лукаш закінчила Сєвєродонецьке ВПТУ № 92, отримавши спеціальність "повар-кондитер" (за іншими даними - контролер-касир). В її офіційній біографії про це не згадується. Втім, свого часу на сайті навчального закладу під назвою "Ми ними пишаємося" було оприлюднено рейтинг найкращих випускників. Серед них опинилася й Олена Лукаш.

У 1996 році Лукаш переїхала до Києва і вступила на юридичний факультет київського приватного Університету "КРОК", однак вже наступного року вона перевелася на другий курс юридичного факультету Академії праці та соціальних відносин Федерації професійних спілок України. У 2000 році закінчила Академію, отримавши диплом за спеціальністю "правознавство".

Під час навчання Лукаш та її молодша сестра Тетяна жили на Теремках (на пр-ті Академіка Глушкова, 51) в однокімнатній квартирі. За даними ЗМІ, після 2004 року сестри Лукаш переїхали у трикімнатну квартиру у тому ж будинку.

В період з 2000 по 2003 роки Олена Лукаш працювала у ТОВ Агентство "Іменем Закону" — спочатку юристом, а згодом директором. Пізніше ТОВ "Іменем Закону" заснувало адвокатську фірму "Юридичне агентство "Лібера", співвласниками якої стали Тетяна Лукаш і Юрій Іващенко — одногрупник і майбутній заступник Лукаш в Мінʼюсті.

У 2001 році Олена Лукаш отримала свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю. З березня 2004 по червень 2005 року працювала старшим викладачем в Українській академії зовнішньої торгівлі; на громадських засадах працювала у Союзі юристів.

Голосно про свої амбіції та політичні уподобання Олена Лукаш заявила наприкінці 2004 року під час розгляду у Верховному Суді безпрецедентної справи "Ющенко проти ЦВК". Лукаш виступала на боці тодішнього премʼєр-міністра і кандидата в президенти Віктора Януковича.

Представником Януковича у ВСУ був Степан Гавриш. Спочатку він скептично поставився до ідеї залучити Лукаш до групи захисників, адже "вона отримала юридичну освіту в неспеціалізованому виші". Втім, як згадував сам Гавриш, "Лукаш наполегливо працювала" і згодом стала його помічником.

Розгляд справи, який відбувався на тлі Помаранчевої революції, закінчився частковим задоволенням скарги кандидата Віктора Ющенка.

Гавриш згадував, що пропонував Лукаш створити юридичну фірму й працювати самостійно, але вона відповіла, що піде у Партію регіонів, адже "про все уже домовилася". У червні 2005 року вона стала членом правління ВМГО "Союз молоді регіонів України".

Попри програш у Верховному Суді, Лукаш завоювала довіру не лише Януковича, а й інших представників Партії регіонів. Вона надавала юридичну допомогу майже в кожній справі, в якій фігурували відомі "регіонали". Так, її "підзахисними" були колишній голова Луганської ОДА Віктор Тихонов, ексголова Харківської ОДА Євген Кушнарьов (), колишній нардеп та впливовий "регіонал" Борис Колесніков тощо.

Згодом у ЗМІ за Оленою Лукаш закріпилося "звання" "особистого юриста Партії регіонів".

Верховна Рада

На чергових парламентських виборах 26 березня 2006 року Лукаш була обрана народним депутатом. У списку Партії регіонів вона посіла доволі високе 26-е місце. Дата набуття депутатських повноважень — 25 травня 2006 року.

У Верховній Раді V скликання вона очолила підкомітет з питань судоустрою та статусу суддів Комітету Верховної Ради з питань правосуддя.

У листопаді 2006 року Лукаш була призначена першим заступником міністра Кабінету міністрів України — начальником Управління правового забезпечення. Дата припинення депутатських повноважень — 11 січня 2007 року.

Під час перебування у парламенті вона встигла долучитися до написання трьох законопроєктів, подала кілька поправок і двічі виступила.

На дострокових парламентських виборах 30 вересня 2007 року Лукаш знову пройшла до Верховної Ради від Партії регіонів, посівши 27-е місце у партійному списку. У Раді VI скликання вона стала секретарем Комітету з питань правової політики.

За час перебування у парламенті Лукаш стала автором або співавтором майже 30 законодавчих ініціатив. Зокрема, разом з нардепом від "Блоку Юлії Тимошенко" Андрієм Портновим вона подала законопроєкт про внесення змін до Закону України "Про Вищу раду юстиції" (щодо вдосконалення порядку організації та діяльності). Документ було відкликано. Разом із колегою по фракції Нестором Шуфричем вимагала відкликати український миротворчий контингент з Косова.

Також Лукаш подала поправки до пʼяти законопроєктів, 59 разів виступила в Раді (здебільшого з місця) та направила 33 депутатські запити.

На службі Януковича

Після приходу до влади Віктора Януковича Олена Лукаш знову достроково залишає стіни парламенту (дата припинення повноважень — 12 березня 2010 року) і перебирається на Банкову. З 4 березня 2010 по 5 квітня 2011 рр. вона — перший заступник глави Адміністрації президента — представник президента у Конституційному Суді.

Згодом Янукович призначив Лукаш своїм радником, залишивши представником в КСУ. 7 жовтня 2010 року діячка отримала звання Заслужений юрист України.

24 грудня 2012 року Лукаш була призначена міністром Кабінету міністрів України. Вона стала наймолодшим міністром в уряді Миколи Азарова. На той час їй виповнилося 36 років.

4 липня 2013 року Янукович своїм указом призначив Лукаш міністром юстиції України. З 28 січня — 27 лютого 2014 року (в період найактивнішої фази Революції гідності) Лукаш була в.о. міністра юстиції.

Олена Лукаш була і залишається послідовним критиком подій на Майдані кінця 2013 — початку 2014 років. Під час Революції гідності вона неодноразово заявляла, що дії мітингувальників нібито мають "яскраво виражений насильницький характер". На підтвердження своїх слів вона наводила заклики учасників протестів до блокування доріг, захоплення державних будівель та повалення чинної влади на чолі з Януковичем.

15 січня 2014 року, коментуючи рішення Окружного адміністративного суду Києва про заборону протестів у центрі столиці, тодішня глава Мінʼюсту заявила про законність застосування сили проти учасників Євромайдану.

Лукаш також стверджувала, що застосувати закон про звільнення арештованих активістів (закон про амністію) на практиці неможливо.

Ввечері 26 січня 2014 року активісти ГО "Спільна справа" зайняли будівлю Міністерства юстиції на вулиці Городецького,13 в центрі Києва. Очільниця відомства Олена Лукаш в ніч на 27 січня записала відеозвернення, в якому попередила про можливість введення надзвичайного стану.

Вона також повідомила, що під час захоплення будівлі в Мінʼюсті йшла робота над поправками до рішення про повернення до Конституції зразка 2004 року.

Після переговорів з лідерами опозиції активісти звільнили будівлю міністерства.

У перший день розстрілу активістів Євромайдану, 18 лютого 2014 року, Олена Лукаш звинуватила представників опозиції у новому загостренні протистояння. Міністерка також закликала "скласти зброю і здатися правоохоронним органам тим, хто порушив закон та провокує громадянські протистояння". Про відповідальність влади та жорстокість силовиків вона жодним чином не згадала.

Після втечі Віктора Януковича з України Лукаш також зникла.

Наприкінці лютого 2014 року Швейцарія, Австрія та Ліхтенштейн заблокували рахунки колишніх урядовців, наближених до Януковича, через підозру в причетності цих осіб до порушення прав людини, вчиненні корупційних дій та відмиванні грошей. У "чорному списку" опинилася й Олена Лукаш.

На початку березня блокування коштів підтримала Рада Європейського Союзу.

5 жовтня 2016 року Апеляційний суд Києва визнав інформацію про Олену Лукаш, яку Генеральна прокуратура України надала Раді ЄС для продовження санкцій, такою, що не відповідає дійсності.

Наприкінці лютого 2018 року стало відомо, що Рада Європейського Союзу виключила Олену Лукаш із санкційного списку.

Коментуючи ситуацію, тодішній начальник Управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, зазначив, що виключення із санкційного списку колишнього міністра юстиції Олени Лукаш та інших представників оточення Януковича не вплине на хід розслідування щодо них. Він також додав, що слідство взагалі не знайшло в Європі коштів Лукаш.

10 вересня 2015 року Служба безпеки України оголосила Олену Лукаш у розшук за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 ККУ (привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем). За даними слідства, перебуваючи на посаді міністра юстиції, Лукаш, "зловживаючи службовими обовʼязками та за попередньою змовою", штучно провела тендерні процедури. На думку прокуратури, Лукаш незаконно заволоділа державними коштами на суму понад 2,5 млн грн.

5 листопада 2015 ГПУ повідомила, що колишня очільниця Мінʼюсту була затримана у Києві, одразу після повернення в Україну.

6 листопада Печерський райсуд Києва обрав їй запобіжний захід у вигляді утримання під вартою протягом двох місяців з альтернативою звільнення під заставу у 5,1 млн грн. Заставу за Лукаш вніс бізнесмен російськоо походження і народний депутат Вадим Новинський.

20 листопада 2017 року тодішній генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що його заступники Анжела Стрижевська та Юрій Столярчук не погоджують повідомлення про підозру Олені Лукаш "через брак зібраних доказів"

На початку березня 2018 року Луценко констатував, що слідству поки що не вдалося знайти достатньо доказів для предʼявлення звинувачення Олені Лукаш. Відсутність активних кримінальних справ щодо колишнього міністра юстиції України стало приводом для виключення її з санкційного списку ЄС.

У жовтні 2019 року заступник генерального прокурора Віктор Чумак повідомив Лукаш про підозру. Згодом справу передали до НАБУ і САП. В травні 2020 року директор Нацбюро Артем Ситник заявив, що досудове розслідування у "справі Лукаш" завершено, "підозрювані ознайомлюються із матеріалами, після чого справа має надійти до суду".

У червні 2020 року журналіст Данило Мокрик повідомив, що у "справі Лукаш" також фігурує віцепрем'єр з європейської інтеграції Ольга Стефанішина. Саме вона, за даними журналіста, була одним з організаторів фіктивного тендеру в Мінʼюсті на проведення порівняльного аналізу українського законодавства з європейським.

2 жовтня 2013 року Міністерство юстиції опинилося в епіцентрі гучного скандалу через несанкціоноване втручання у роботу компʼютерів, автоматизованих систем компʼютерних мереж відомства, яким на той час керувала Олена Лукаш. Як повідомила ГПУ, було заблоковано роботу 12 державних і єдиних реєстрів інформаційних мереж.

За словами Лукаш, "приватна компанія-розробник оформила право власності на реєстри, тому до липня 2013 року держава була змушена перераховувати щомісяця за право користування реєстрами понад 10 млн грн".

Вона заявила, що схема розкрадання державних коштів була розроблена посадовцями "Держінформʼюсту" за попередньою змовою з розробником програмного забезпечення ТОВ "Арт-майстер". Також Лукаш стверджувала, що всі причетні до цього злочину особи знаходяться за межами України.

Згодом на адресу Лукаш почали лунати звинувачення, що це саме вона надала вказівку керівництву ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції внести незаконні зміни до компʼютерних програм, які забезпечували функціонування Єдиних та Державних реєстрів.

В червня 2021 року Олена Лукаш активно приєдналася до публічного конфлікту свого близького соратника Андрія Портнова зі скандальним блогером Анатолієм Шарієм. Все почалося з того, що Шарій, підозрюваний в державній зраді, звинуватив Портнова у тому, що той стоїть за його кримінальним переслідуванням в Україні. 14 червня Лукаш в ефір проросійського телеканалу НАШ, який належить Євгену Мураєву, виступила з критикою на адресу блогера.

Ситуація здивувала проукраїнську спільноту, адже раніше Портнов, Лукаш і Шарій активно діяли разом, критикуючи президента Володимира Зеленського і його попередника Петра Порошенка, а також "насаджуючи російські наративи". Багато хто вважає їхнє публічне зʼясування стосунків "постановкою" та "недолугим піаром".

Олена Лукаш довгий час була у шлюбі з Григорієм Ілляшовим — впливовим "регіоналом", колишнім начальником Управління СБУ в Луганській області, головою Служби зовнішньої розвідки України (18 червня 2010 — 26 лютого 2014 рр.). З 2021 року в ЗМІ Ілляшов іноді фігурує вже як колишній чоловік Лукаш. Офіційного підтвердження інформації про розлучення подружжя станом на кінець червня у відкритих джерелах немає.

У Лукаш та Ілляшова є дві дочки: Марія (19 січня 2009) і Софія (7 лютого 2010). Від першого шлюбу Ілляшов має дочку Дарʼю (1989 р.н.) і сина Антона (1997 р.н.)

Мати: Любов Василівна (1948 р.н.), пенсіонерка.

Рідна сестра: Тетяна Лукаш (1979 р.н.). З червня 2007 року до вересня 2018 року вона була секретарем Центральної виборчої комісії.

Після повернення у листопаді 2015 року в Україну Олена Лукаш почала активну медійну діяльність, перекваліфікувавшись спочатку у блогера, а потім ще й у телеведучу. Вона часто зʼявлялася на ефірах "телеканалів Медведчука" ("112 Україна", NewsOne та ZIK), а після їхнього закриття "прописалася" на телеканалі НАШ.

У Лукаш є два облікових записи у соцмережі Facebook. Обидва активно наповнюються і мають велику аудиторію. Станом на кінець червня 2021 року на першу сторінку підписані понад 61 800 користувачів, а на другу — майже 52 600.

Також Лукаш має персональний сайт, сторінку в Twitter, на яку підписано 17 223 користувачі, й Telegram-канал з понад 42 тисячами підписників.

Усі соцмережі Лукаш ведуться російською мовою, а її персональний сайт не має україномовної версії.