Михайло Поплавський
Ранні роки і освіта
Михайло Михайлович Поплавський народився в 1949 році в селі Мечиславка Кіровоградської області. Працювати почав ще в школі — був помічником комбайнера в колгоспі, муляром на будівництві сільських доріг.
Після школи навчався в професійно-технічному училищі №109 в місті Горлівка, отримавши спеціальність "машиніст електровозу", працював за фахом в шахті в Кіровську (Донецька область).
У 1969 році Поплавського призвали до лав Радянської армії. В армії він отримав спеціальність "механік-водій БМП". На одних з навчань екіпаж його машини відстрілявся на "відмінно", після чого Міністр оборони СРСР маршал Гречко особисто вручив членам екіпажу медалі "За військову доблесть".
Після армії Поплавський закінчив училище культури в Олександрії (Кіровоградська область) і працював спочатку директором сільського Будинку культури у Великих Троянах, а потім директором Ульянівського районного Будинку культури Кіровоградської області.
Кажуть, було у матері три сини: два розумних, а третій в культуру подався. Хоча я дуже радий, що пішов в культуру. Тоді був клич по комсомолу — піднімати культуру села. Ось так я прийшов в культуру і зрозумів, що це моє.
У 1975 році Поплавський вступив до Київського державного інституту культури, закінчив виш з червоним дипломом.
Згодом захистив кандидатську дисертацію в Академії профтехпедагогіки при Академії педагогічних наук СРСР, а в 1991 році — докторську дисертацію в Ленінградській академії культури. Після цього Поплавський став першим і єдиним в Україні доктором наук в управлінні та економіці соціокультурної сфери. У 1994 році він отримав звання професора.
Робота в університеті культури
У 80-х роках Поплавський працював в Київському державному інституті культури. Послідовно обіймав посади викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри, декана факультету.
У 1993 році міністр культури Іван Дзюба призначив його ректором Київського державного інституту культури — при цьому 44-річний Поплавський став наймолодшим ректором в Україні.
У 1995 році Поплавського зняли з посади ректора. Після цього студенти розгорнули акції пікетування Верховної Ради та Кабінету міністрів. Пройшло кілька судових процесів і Поплавський відновився на посаді ректора.
У 1996 році інститут культури отримав акредитацію вищого, IV рівня — університетського і наступного року Кабінет міністрів перетворив його на Київський державний університет культури і мистецтв. Виш розширив свою діяльність, відкрилися нові кафедри: телебачення, правознавства, дизайну, менеджменту туризму, готельно-ресторанного бізнесу, етнокультурології, компʼютерних технологій, соціології. За результатами експертного опитування-рейтингу, проведеного Міжнародною кадровою академією, університет був визнаний кращим вищим навчальним закладом освіти, культури і мистецтв України.
У 1999 році президент Леонід Кучма своїм указом надав університету статус національного за "значний внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців для сфери культури, збереження і розвитку культурних традицій українського народу".
В університеті в різні роки викладали зірки естради та політики: Роман Безсмертний, Олег Винник, Наталія Могилевська, Остап Ступка, Володимир Моїсеєнко, Раду Поклітару та багато інших.
У 2014 році Поплавський у Верховній Раді голосував за "диктаторські закони" Януковича. У 2015 році парламент прийняв зміни до закону про вищу освіту, згідно з якими ті, хто голосував за "диктаторські закони 16 січня", не можуть ставати ректорами. У звʼязку з цим Поплавський формально пішов з посади ректора, але став президентом Університету культури.
У 2021 році Поплавський оголосив, що планує піти у відставку.
А там бути головою наглядової ради, допомагати. У мене моторчик в одному місці не зупиняється. Під лежачий камінь коньяк не тече, треба рухатися. Але артист має своєчасно піти зі сцени під оплески, а не щоб його виносили ногами вперед. Завжди має бути межа і почуття міри.
Творча діяльність
Історія з відставкою і відновленням на посаді ректора інституту культури в середині 90-х підштовхнула Поплавського до PR-проєкту "Співаючий ректор" і він вийшов на сцену як виконавець з піснею "Юний орел". Як декларувалося, основною метою цього піар-ходу було привернути увагу громадськості до вишу і створити нестандартний імідж ректора. Після цього до Поплавського прилипло прізвисько "співаючий ректор". Відтоді він випустив десятки відеокліпів і записав альбоми "Кропива" і "З добром до людей".
Я не співак, а ректор, який іноді співає.
Поплавський неодноразово оголошував про завершення творчої діяльності та "прощальні концерти". Перша серія таких концертів пройшла ще у 2006 році. Пізніше Поплавський публічно оголошував про завершення "співочої карʼєри" у 2013, 2019 і 2021 роках.
У 2008 році президент Віктор Ющенко своїм указом присвоїв Поплавському звання народного артиста України.
Я людина з народу, так що це закономірно.
Поплавський спробував себе і в ролі актора — знявся у фільмах "Чорна рада" і "Великі Вуйки".
Також він займався діяльністю продюсера і режисера-постановника. Так, Поплавський був на телебаченні генеральним продюсером Всеукраїнського дитячого конкурсу "Крок до Зірок", генеральним продюсером проєкту "Наша пісня", займався музичним телемарафоном "Пісня обʼєднує нас" і іншими проєктами. Також він був автором ідеї та ведучим кулінарної телепередачі "Шеф-кухар країни", на яку запрошували "зіркових" гостей. Готує Поплавський і вдома.
Мої коронні страви — капусняк з реберцями молодої свинки в хлібній скоринці, окрошка у крижаній тарілці і борщ з реберцями, але частіше за все гості замовляють бичачі яйця.
Політична діяльність
Першу спробу потрапити в парламент Поплавський зробив в 1998 році — він балотувався по виборчому округу № 100 в Кіровоградській області, але на виборах посів друге місце з 15,5% голосів.
У 2002 році нова спроба вдалася. Поплавський був обраний народним депутатом по 101-му виборчому округу в Кіровоградській області. У Верховній Раді був заступником голови Комітету ВР з питань культури та духовності. Був членом депутатських фракцій "Єдина Україна" і "Трудова Україна".
У 2004 році Поплавський став президентом міжнародної громадської організації "Обʼєднання українців світу".
У 2005 році Поплавський увійшов в Народну аграрну партію Литвина.
У 2006 році балотувався на пост мера Одеси, але вибори програв. У тому ж році також програв вибори до Верховної Ради (балотувався за списками партії "Третя сила").
Згодом Поплавський співпрацював з Партією регіонів і у 2010 році як кандидат від цієї партії був обраний депутатом Київської обласної ради по виборчому округу № 63 (місто Ірпінь).
У 2012 році знову балотувався до Верховної Ради по мажоритарному округу № 91 (Київська область) як самовисуванець, але програв Руслану Сольвару (партія "УДАР").
15 січня 2014 року Поплавський став народним депутатом Верховної Ради 7-го скликання, оскільки виграв повторні вибори по одномандатному округу № 194 (Черкаська область). У парламенті підтримав пакет "диктаторських законів", прийнятих в розпал Революції Гідності.
На чергових виборах до Верховної Ради у 2014 році знову виграв вибори по мажоритарному виборчому округу № 101 в Кіровоградській області. У парламенті був членом Комітету з питань науки і освіти, увійшов до депутатської групи "Воля народу". У Раді цього скликання більшість засідань Поплавський прогуляв.
У 2019 Поплавський очолив виборчий список Аграрної партії, але партія виборчий барʼєр не подолала і в Раду він не потрапив.
Скандали
Поплавський вважається втіленням несмаку і культури кітчу. Також його регулярно критикували за використання в кліпах стереотипних кліше української ідентичності — вареників, сала, борщу.
[Університет культури] розсадник несмаку і голих дівчат... Несмак, можливо, і має право на життя, але не коштом держбюджету. На університет Поплавського під час "помаранчевої влади" йшла левова частка всіх грошей, які взагалі виділялися на культуру. Поплавський — яскравий приклад культивування несмаку державним коштом.
Також звучали звинувачення, що Поплавський змушує студентів університету відвідувати свої виступи.
У 2005 році університет культури отримав в елітному районі Києві ділянку площею 2,3 га для потреб навчального процесу, проте землю використали не за цільовим призначенням: її забудували елітним житлом на продаж. За даними журналістів телепрограми "Наші гроші", до цієї схеми був причетний особисто Поплавський.
Також ЗМІ повідомляли, що Поплавський створив схему, яка приносила йому понад 20 мільйонів гривень на рік. Він заснував приватний вищий навчальний заклад "Київський університет культури". Студенти на трьох перших курсах офіційно зараховувалися до приватного університету, якому платили гроші за контрактами. Насправді ж вони вчилися на базі державного вищого навчального закладу, який недоотримав мільйони. Після третього курсу студентів з приватного вишу відраховували та переводили на контракт до Національного університету культури і мистецтв, де вони отримували дипломи.
Поплавський випускав горілку, на етикетку якої помістив зображення своєї матері.
Пам'ятаю, як Поплавський розмістив портрет матері на пляшці горілки. І ця реклама йшла в ефірі! Я не знаю такої країни в світі, де подібне не викликало б естетичного спротиву. Мама, яка рекламує алкоголь — злочин проти дітей.
У 2019 році Національне антикорупційне бюро відкрило кримінальну справу за фактом недостовірного декларування Поплавським. Зокрема, йшлося про особняк площею 1 067 кв. м, фотографії якого Поплавський публікував на своїх сторінках в соціальних мережах — інформація про будинок не була внесена до декларації.
Особисте життя
Про своє особисте життя Поплавський практично не розповідає. Відомо, що з першою дружиною Людмилою Глімбиєвською він познайомився в селі Великі Трояни, де Поплавський працював в Будинку культури. Прожили разом вони недовго.
Хлопець видатний був, на концертах виступав, на весіллях грав. Не те щоб гуляти любив, але була у нього одна манечка. Всі дівки повинні були його бути. Любив він так пограти: клюне чи не клюне. На тому грунті ми й розсталися. Я вийшла заміж за тракториста Володю. Потім за бухгалтера Леоніда. Від нього дочка. Але з жодним життя не склалося, тому що Мішу любила.
З другою дружиною, теж Людмилою, Поплавський живе вже кілька десятків років. У 1982 році у них народився син Олександр. Друга дружина і син Поплавського не люблять афішувати своє життя в ЗМІ та соціальних мережах. Сам Поплавський говорив, що вони не публічні люди. За наявними даними дружина Поплавського працює в туристичному бізнесі, а син навчався в його університеті.
У 2009 році в ЗМІ ходили чутки, що Поплавський завів роман з 30-річною жінкою та збирається розлучатися, однак скандал незабаром затих.
Доходи
У 1999 році Михайло Поплавський з братами Станіславом і Володимиром заснував мережу ресторанів "Отчий дім" на трасі Київ — Одеса. Згодом також став власником мережі ресторанів "Козак-хол", "Вареники". Також йому належить мережа автозаправних станцій.
За ресторани я спокійний. У мене там мама на місці. Вона мій генеральний менеджер. Знає, хто скільки вкрав, кого звільнити. Для своїх готує самогоночку з кропиви під 60 градусів. Вона вміє. Ми ж роки три гнали самогонку для ресторану. Робила все якісно, адже це було на честь покійного батька. Він дуже любив після роботи випити хорошого первачка.
Є у Поплавського і сільськогосподарський бізнес.
Чотири гектари землі. Навіть місцеві сільським куркулем називають. Вирощуємо в основному зернові культури — пшеницю, соняшник, кукурудзу, горох.
Згідно з декларацією Поплавського, у 2020 році він отримав понад 17,5 мільйонів гривень доходу. На рахунках в банках у нього є 510 тисяч доларів США, 775 тисяч євро і понад 20 мільйонів гривень.
Поплавський в соцмережах
Персональний сайт Поплавського
Facebook Поплавського
Youtube-канал Поплавського
Twitter Поплавського
Instagram Поплавського
TikTok Поплавського